Коли іноземці кажуть, що знають Україну завдяки Чорнобилю - цей факт не викликає великих радощів. Адже 26 квітня 86 року - сумний день в історії України. Щороку ми знов і знов повертаємося до теми трагедії на Чорнобильській АЕС. І те, що ми зараз можемо усвідомити і проаналізувати події тих днів - заслуга багатьох людей, які по крупицях збирали і зберегли для нащадків архівні відеоматеріали, розповіді ліквідаторів, мешканців відселених районів.
Якщо ж говорити про внесок Національної телекомпанії у висвітлення тих подій, то можемо з гордістю сказати, що наші працівники були на передовій. Однак в силу нерозголошення факту аварії в перші години та дні, добровольці-телевізійники потрапили в зону ЧАЕС трохи згодом, і перший відеорепортаж безпосередньо з району Чорнобильської АЕС вийшов в інформаційній програмі УТ <Актуальна камера> лише 12 травня 1986 року.
Надалі щоденно в інформаційних випусках УТ виходило по 5-6 матеріалів, пов'язаних із темою ліквідації наслідків аварії. Вже станом на 19 травня було передано 44 кіновідеоінформації, а до кінця року - 327. Першим у найнебезпечніші місця аварії йшов телеоператор Валентин Антонович Юрченко. Він же першим з телевізійників-чорнобильців пішов з життя (сталося це вже восени того ж таки чорнобильського 1986 року). Ось його звіт про відрядження 27 липня 1986 року: "Під час зйомки йшов дощ, а група працювала поруч із захисною стінкою навколо зруйнованого четвертого енергоблоку, і вода лилася з даху прямо на нас". За таких умов Валентин Юрченко працював того дня з коментатором редакції інформації УТ Геннадієм Душейком з 12-ої до 17-ої години. Люди й відеотехніка були настільки "забруднені" радіацією, що на виїзді із зони їхній одяг просто викидали. Бетаками - апаратуру ТЖК, теж довго відчищали, потім знову направляли на зйомки в зону ЧАЕС. І знов вона "набирала" рентгени і "дзвеніла" під час чергового дозиметричного контролю.
З групи телеоператорів Республіканського телебачення на зйомки у зону регулярно виїжджало 20 чоловік - у різний час та по кілька разів. В їх числі - Юрій Коляда, Віктор Шляжко, Валерій Гомон, Владислав Рейський, Валерій Чижов, Михайло Лебедєв, Сергій Лосєв, Дмитро Дейнека. Олександр Сульдін знімав на даху машинного залу, де зовсім неподалік працювали керовані по радіо механізми по прибиранню уламків твелів зруйнованого реактора. Сергій Курилик першим вів зйомки у машинному залі, коли теж було не зовсім зрозуміло, який рівень радіації в тому місці. Сергій Минько фіксував на відеоплівці роботу шахтарів, які пробивали штрек до фундаменту реактора. Валентин Юрченко був першим професійним телеоператором, який з борту військового гелікоптера знімав розпечене жерло зруйнованого четвертого реактора. А кадри перекриття "саркофага" належать Сергію Миньку.
Чимало репортажів із зони провели журналісти Валерій Макаренко, Геннадій Душейко, Григорій Козаков, Сергій Комісаров, Валерій Писаревський, Юрій Шкарлат, Вілен Хмара, Валентин Бугрим, Олександр Братина, Анатолій Швець, Владислав Бойко, Валерій Ткачук, Олександр Щербаков, Валерій Гревцев, Володимир Черешинський, Валерій Костінов... І хоча жінок-журналістів у радіаційну зону намагалися не направляти, але через всі перепони прорвалися туди Лідія Ільченко, Неллі Глузова, Наталія Міщерська, Ірина Потапська, Валентина Ільєнко...
Поруч з оператором і журналістом на зйомках завжди знаходився інженер ТЖК, а найчастіше їздив керівник цього підрозділу Володимир Ракоїд. З його ж ініціативи в цеху оперативної відеотехніки завели своєрідний "бортовий журнал", на сторінках якого був зафіксований живий подих тих жарких днів.
Уже з середини травня 1986 року до підготовки великих тематичних передач про хід ліквідації наслідків аварії підключилися творчі колективи профільних головних редакцій Українського телебачення. Пожежникам було присвячено передачу "Обличчям до вогню", про авіаторів розповідав нарис "Вертольоти над Чорнобилем", про водіїв - "Автотранспорт: правила без винятків", про допомогу народів інших республік - програма "Братерство", про спорудження житла для переселенців із зони - "Ключі від нового дому"... Загалом за три перші по аварії місяці УТ підготувало й показало 36 передач. Серед тих, хто забезпечував їх підготовку - журналісти Віктор Пелепець, Олександр Зорка, Сергій Теленчі, Василь Яцура, Петро Карпенко, Віталій Путінцев, Віктор Михайлов, режисери Андрій Фещенко, Валерій Лиман, Олександр Пилипчук, Олександр Ільїн, Віктор Гаврилов, Ігор Галкін, Владислав Гордон, Олександр Косяченко, Віра Міхньова... А вже в середині травня 1986-го знімальна група студії "Укртелефільм" приступила до створення першого відеофільму "Чорнобиль: два кольори часу".
Люди пам'ятають, як українське ТБ організувало спеціальні вечори-зустрічі майстрів мистецтв у Чорнобилі та у Зеленому Мисі. До ліквідаторів виїжджали Йосип Кобзон, Алла Пугачова, Микола Гнатюк, Валерій Леонтьєв, художні колективи Держтелерадіо України, артисти Київської кіностудії імені Довженка, групи українських письменників. Ці зустрічі організовувала творча редакція за участі Тетяни Цимбал. Протягом того року по УТ було показано дев'ять телевечорів "Зустрічі у Чорнобилі", а два з них транслювали й по ЦТ.
У день четвертої річниці чорнобильської трагедії - 26 квітня 1990 року - слово про участь українських тележурналістів у висвітленні ходу ліквідації наслідків аварії прозвучало у Парижі з високої трибуни ЮНЕСКО.
Уряд СРСР нагородив наших колег грамотами та іншими відзнаками. І сьогодні, у 24-річницю трагедії, ми згадуємо тих, хто мужньо долав наслідки аварії. Ми присвятили пам'ятний стенд нашим колегам, і хотіли б, аби на ваших прикладах виховувалося покоління молодих українських телевізійників.
